Десятки років тому чимало споживацьких звичок диктувалися бідністю або логікою повсякденного життя. У XXI столітті значна їх частина поступово стали модним трендом для екосвідомих людей. Серед популярних тем – “нуль відходів”, головна ідея якої полягала у тому, щоб залишати після себе якомога менше сміття. На ці вимоги почали орієнтуватися й сучасні бізнесмени Європи та Польщі зокрема, пише krakow-name.eu.
У сучасному Кракові є екологічна крамниця на вулиці Краківській (Krakowska), на вулиці Крупнича (Krupnicza), багатьом містянам відомі екологічні крамниці у районах Нова Гута (Nowa Huta) та Ручай (Ruczaj). Зробила ставку на продукцію, яка гарантує нульові відходи, й власниця крамниці “Zamiast”, розташованої у районі Броновіце (Bronowice), Кася Бєлавська (Kasia Bielawska). Практика довела, що вона зробила правильний вибір.
Початок безвідходної історії
Варто згадати, що рух “нуль відходів” стартував на Заході наприкінці 1990-х років. Йшлося про 5 основних правил: відмовлятися від продуктів, які шкодять природі, купувати речі багаторазового використання, давати друге життя старим предметам, сортувати сміття, компостувати органічні відходи. У Польщі тоді ситуація склалася неоднозначна. Після тривалих років дефіциту люди раптом отримали можливість купувати все, що заманеться. Вся країна поринула у шопінг, набираючи різноманітні європейські товари у гарному пакуванні. Відтак і купи сміття почали зростати з катастрофічною швидкістю. А тривожні заклики у журналах як, наприклад, у “Zielone Brygady”, про загрозу для Землі залишалися майже непоміченими.
Якщо до цього буму кошиками для покупок містянки охоче користалися, то потім блискавично замінили їх на гарні та яскраві поліетиленові пакети. До речі, сучасні поляки такі вироби називають “сітками” (siatki), “фольювками” (foliówki) та “зиривками” (zrywki). Перші ж пакети були “рекламувками” (reklamówki). Найбільше цінувалися вироби з логотипами Pewex, Hugo Boss, Levi’s, Baltona, Duty Free, Aldi. Їх обережно прали та дбайливо зберігали, бо потрапляли такі товари до рук нечасто.
Крамниця маленьких кроків
За словами власниці крамниці “Zamiast” Касі Бєлавської, ідея про “нуль відходів” захопила, коли вона усвідомила, скільки сміття люди викидають щодня. Поштовхом стало народження першої дитини, чия шкіра чутливо реагувала на численні подразники. А це означало, що більшість речей для малюків містять шкідливі хімічні речовини. Потім Бєлавська звернула увагу, що сміття вдома накопичувалося стільки, що доводилося його викидати тричі на день. Тоді й виникло рішення все змінити.
І почала з власної сім’ї. Першим кроком стали тканинні підгузки. Потім – термос для води, який можна мити й наповнювати знову, дуже легке та зручне бамбукове столове наряддя. Згодом почала загортати шкільні бутерброди для дітей у вощену плівку – тонку бавовну, вкриту бджолиним або соєвим воском, іноді з олією для м’якості. Її можна прати й використовувати знову. На плівках пані Касі навіть є різні візерунки, так що діти навіть можуть вибирати ті, що більше подобаються.
Також пані Бєлавська замінила пластикові пакети на гарні торбинки з тканини. Вони не забирають багато місця у жіночій торбинці, прати їх легко. Так поступово, крок за кроком, кожна зміна у побуті позбавляла кількості сміття й відкривала нові цікаві лайфхаки. Коли досвіду накопичилося багато, жінка вирішила поділитися ним із містянами за допомогою товарів у власній крамниці.
Забута історія польської господарності
Цікаво, що принципи зменшення кількості сміття поляки добре знали ще на початку ХХ століття. Письменниця Ванда Габеркант (Wanda Haberkant) у збірці оповідань “Смітник” (Śmietnik), яка вийшла у 1908 році, зазначала, що сміття може бути корисним. Вона описувала, як купці відсилали старі папери на паперову фабрику, скло – на склозаводи, а залізо – на металургійні заводи. Там усе це переробляли, і сміття отримувало друге життя. У 1939 році популярним був такий плакат: “Громадянине! Німці вже давно зрозуміли, що велика та могутня країна – та, де нічого не зникає марно: залізячки, скельця, старі ганчірки чи папір. Вони їх збирають, а ми, імпортуючи, платимо їм за це величезні гроші”.
У 1930-х роках у Кракові стало популярним збирання макулатури, скла та металу, яке фінансував Фонд національної безпеки. Вантажівки Польського білого хреста курсували майже щодня: за макулатуру купували книги для солдатських клубів. У журналі “Przekrój” 1965 року описували обмін для містян: за кілограм макулатури – рулон туалетного паперу. А акції на кшталт “Книга за макулатуру”, які проводив другий канал телебачення, дозволяли обміняти старий папір на талон на твори Адама Міцкевича.
У 1950-х роках всі поляки активно збирали металолом на будівництво варшавського метро. Багато пляшок тоді можна було здати в утиль – від молочних до горілчаних. А ще після Другої світової війни речі шили зі скатертин, фіранок, навіть із парашутів, отриманих на складах. До цього змушувала бідність, однак траплялися й інші думки. Наприклад, у журналі “Мода та практичне життя” (Moda i Życie Praktyczne) писали, що “модниці ладні замовляти такі нові сукні, щоб вони виглядали, ніби перешиті”.
Малі зміни – вагомі результати
Про ці нюанси пані Бєлавська чула від старших родичок та клієнток крамниці. На її думку, безвідходне життя не має бути тягарем, бо коли людей щось надто обтяжує, вони від цього відмовляються. Тому зміни мають бути поступовими. Коли якісь моменти радикально не влаштовують, завжди можна пошукати альтернативу. Наприклад, у своїй крамниці вона пропонує покупцям екологічно чисті мило та шампунь у формі брусків, які зручно брати з собою.
Вони легкі, ефективні, без токсичних домішок, упаковані у картон чи алюміній. Є й інші, прості у використанні речі, які роблять життя комфортним: багаторазові бритви для жінок і чоловіків, зубні щітки з бамбука, зубна паста у скляних банках, дерев’яні щітки, лляні губки, розкладні кавові філіжанки, фланелеві рушники у різних кольорах і візерунках. Пані Кася робить все можливе, щоб товари були доступними за ціною для всіх.
Від школярів до старших краків’ян
Власниця крамниці розповіла журналістам, що після відкриття закладу її неабияк здивували клієнти. Вона гадала, що це будуть здебільшого люди її віку або молодші, адже молодь зазвичай більш обізнана. Але більшість покупців склали містяни віком від 50 до 70 років, для яких такі вироби були знайомими та звичними. Потім почали приходити й молоді мами, які прагнули годувати дітей здоровою їжею, без шкідливих домішок.
Спочатку клієнти довго вчилися відмовлятися від пластику. Не одразу запам’ятали, що треба приносити власні банки, куди у крамниці переливали рідину для миття посуду, пересипали пральний порошок із великих пляшок, перекладали продукти. Ідея закладу приносити власний посуд поступово прижилася. Пані Кася навіть запровадила знижки для покупців із власною тарою, але людям подобалося вже те, що не треба платити за упаковку. Покупці навіть ділилися з нею, що з новим підходом до закупівель вдома стало набагато менше побутового сміття.
Коли звичка стала радістю
На думку пані Бєлавської, такі зміни примушують кожного на хвильку зупинитися, подумати, що є дійсно важливим у житті. Адже більшість людей завжди кудись квапляться й роблять як швидше, а не як краще. Серед її покупців чимало свідомих клієнтів, які охоче дбають про безвідходне життя й змінюють свої звички. Багато й таких, хто заходив до крамниці випадково, купував товар, а потім приходив знову. За словами власниці, коли люди бачать, що покупки приємні та зручні, то швидко звикають до таких речей.
Такі сучасні крамниці, як “Zamiast”, роблять Краків містом не лише туристів і кав’ярень, а й великої відповідальності. Вони доводять, що маленькі кроки та свідомий вибір здатні змінювати життя на краще. І життя не лише особисте, а й громадське. Адже краків’яни потроху вчаться цінувати прості речі, дбати про природу і роблять це з радістю. У такому успіху й криється найголовніший секрет: зміни починаються не зі слів чи лозунгів, а з маленьких дій у повсякденному житті.