На весь світ відома польська соляна шахта “Величка”, розташована біля Кракова, куди щороку приїздить понад мільйон туристів. Побачити видовбані з солі старовинні камери, помилуватися соляними скульптурами, ропними озерами, підземними каплицями цікаво і дорослим, і дітям. Або подихати особливим повітрям, яке не менш корисне, ніж морське. Протягом століть це місце відвідували відомі монархи, політики, президенти різних країн та вчені. І всі називали краківську соляну шахту ще одним дивом світу. У XXI столітті видобуток солі вже не ведеться, але шахтарі продовжують працювати, зберігаючи унікальну пам’ятку національної спадщини Польщі, пише сайт krakow-name.eu.
Легенди та реальність
У Кракові побутує легенда, ніби сіль у цій шахті випадково відшукала дружина краківського правителя Болеслава Сором’язливого, княжна Кінга. Вона отримала у посаг вдома (в Угорщині), соляну шахту й кинула туди каблучку. А коли прибула до Польщі, наказала викопати шахту й у першій брилі солі відшукала свою прикрасу.
Але вчені з’ясували, що варити сіль почали у цих місцях набагато раніше – близько 2500 років до нашої ери. Розвивалося суспільство, технології, у XIII столітті місцеві майстри навчилися не лише виготовляти особливу солону воду. Про те, як тоді видобували сіль, розповіли дослідникам солеварні інструменти, знайдені у селі Барич біля шахти. До цього часу належить перший соляний стовбур, яким підняли брили солі на поверхню.
Внесок короля Казимира Великого
Поляки говорять, що Казимир III побачив Польщу дерев’яною, а залишив кам’яною, і це дійсно так. А кошти на розбудову країни він отримав від продажу солі, дохід від якої складав у XIV столітті майже третину королівської скарбниці. У 1368 році монарх видав “Гірничий статут”, який упорядкував шахтарські права й традиції, чим забезпечив соляній шахті стабільний розвиток. Тоді там працювало близько 300 осіб, а видобували понад 8 000 тонн солі на рік. Працювали по сезонах, у вільний від польових робіт час.
Великий центр солеваріння отримав назву “Велика сіль” (Magnum Sal), звідки й виникла назва “Величка”. Наприкінці XV століття у шахті налічувалося 4 шахтні стовбури та 1 підземний рівень, куди почали ще й водити іноземних гостей. Дослідники встановили, що першим візитером був легендарний Миколай Коперник, який відвідав соляну краківську шахту у 1493 році. На згадку про це у сучасній залі встановлено соляний пам’ятник відомому астроному.
Розвиток шахти у XVI-XIX століттях
У XVI столітті шахта “Величка” працювала вже не сезонно, а повний рік. За наказом монарха були створені перші мапи підземель, які склав вчений Мартин Герман. Долучався до роботи й один із найкращих керівників шахти того часу Йоганн Ґотфрід Боріах. Значні доходи забезпечувала країні не тільки кам’яна сіль, чималу кількість продукту виготовляли на поверхні, випаровуючи соляний розчин у спеціальних чанових печах. Були у майстрів і свої таємниці, тому не дивно, що на відвідування шахти “Величка” треба було отримати дозвіл самого короля. А давав він такий документ не всім. Але кількість охочих все одно з кожним роком збільшувалася, що забезпечувало додатковий прибуток у скарбницю.
У 1773 році Польщу поділили між собою Росія, Австрія та Пруссія. До шахти “Величка” всі мали свій інтерес, розпочався видобуток солі з використанням пороху. Австрійці не шкодували коштів. Побудували підземну залізницю, встановили парову машину-витяжку, забезпечили місцеву електростанцію. Поступово звели солеварний комбінат та відновили потужне солеваріння. На ті часи шахта “Величка” була найбільшим виробничим підприємством у Галичині та одним із найбільших в Австрійській імперії. Часто приїздили охочі відвідати шахту з Пруссії, Австрії та Росії для зміцнення здоров’я.
Доля шахти на початку XX століття
Коли після Першої світової війни Польща здобула незалежність, шахта знову перейшла у власність держави. Про це не одне десятиліття мріяли всі поляки. Видобуток і торгівля сіллю давали величезний дохід, а видобували до 203 000 тонн на рік. Продовжували краків’яни й приймати туристів, пацієнтів, які потребували лікування легенів та серцевих хвороб. Документи свідчать, що з 1918 до 1939 року підземелля легендарної шахти відвідали понад 120 000 людей. Нерідко там проводили зльоти, з’їзди, ювілеї видатні медики та науковці, що надавало заходам особливої ваги. Продовжували запрошувати туди на відвідини за традиціями Першої Речі Посполитої політиків найвищого рівня, дипломатів, керівників світових держав.
Важливі зміни після Другої світової війни
Варто відзначити, що напередодні Другої світової війни спеціалісти шахти винайшли та розробили систему вилуговування, коли отримували соляний розчин. Такий спосіб довго був популярним і після війни. Коли до влади прийшли нацисти, експлуатувати шахту почали нещадно заради великих прибутків. Аналогічно вчинили й представники радянської влади. Але на початку 1970 років урядовці схаменулися й почали вкладати кошти у виробництво солі. Не забували й про розвиток туризму.
У 1964 році видобуток кам’яної солі припинили, перейшли на промислове виробництво вареної. На той час у шахті налічувалося 9 рівнів, найбільша глибина сягала 327 метрів. Враховуючи цінність об’єкта, шахту “Величка” у 1978 році внесли до переліку всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО.
Найголовніша пам’ятка – Каплиця святої Кінги
Це єдина підземна церква в Європі, яку поляки присвятили святій Кінзі – покровительці робітників соляних шахт. Камеру спеціально облаштували у 1896 році на глибині понад 100 метрів, на почесному місці встановили вівтар зі статуєю святої. Лише у 1994 році святі мощі перепоховали до ніші престольного столу. Трохи пізніше (у 1999 році) встановили статую Іоанна Павла II, це єдиний у світі пам’ятник Папі, який зробили з солі. Привертає увагу туристів у підземному храмі ще й рельєф із зображенням Таємної вечері, скопійованої з роботи Леонардо да Вінчі.
Зобразили на стінах й інші події, описані у Біблії: весілля у Кані Галілейській, втечу до Єгипту, вчення Христа в храмі, дорогу до Вифлеєма, невірного Фому, різанину невинних, вирок Ірода. Особливий ефект від робіт посилюють дивовижні люстри з кристалів солі. Охочі можуть відвідати й богослужіння, які проводяться у храмі у неділю або опівночі у Святвечір.
Лікування у санаторії
А ще при соляній шахті “Величка” приймає пацієнтів санаторій, який має славу унікального світового медичного центру. Оздоровчі процедури відбуваються у підземних камерах на відстані 135 метрів під землею. Там сформувався особливий клімат, зафіксували багате на корисні мікроелементи повітря. За станом пацієнтів постійно стежать досвідчені лікарі. Для комфортного спуску у 2012 році спеціально один із найдавніших стволів шахти обладнали найсучаснішим ліфтом і найкращою системою спуску.
У статусі національної пам’ятки
У 1976 році шахту “Величка” внесли до переліку визначних пам’яток країни, а у 1994 році президент Польщі Лех Валенса надав їй статус Національної пам’ятки. Але жодне підприємство не може працювати вічно. У 1992 році трапилося витікання води з поперечини і після тривалих досліджень уряд Польщі прийняв рішення про припинення у “Величці” промислового виробництва солі. Це сталося у 1996 році. Величезний промисловий комбінат вирішили перетворити на туристичний атракціон і курорт, який у XXI столітті став одним із найпопулярніших у світі.
Але шахтарі без роботи теж не залишилися. У шахті “Величка” працює кілька сотень спеціалістів, які піклуються про старовинні ділянки підземель, заповнюють порожнечі, слідкують, щоб не протікала прісна вода. Також допомагають в організації різноманітних цікавих атракціонів, взяти участь у яких до шахти “Величка” щороку приїздять тисячі туристів із різних країн світу.