Утилізація сміття вже не одне століття залишається важливою проблемою для багатьох європейських країн. Вживає заходів і Польща, бо практика показала: сміттєпереробних заводів замало, щоб розв’язати це питання. Тільки у Кракові, який є другим за масштабами містом у Польщі й одним із найпопулярніших центрів туризму, щороку накопичується близько 300 000 тонн сміття. Але коли у 2008 році міська влада поставила питання про створення сміттєспалювального заводу на території міста, то наштовхнулася на активні протести краків’ян, пише сайт krakow-name.eu.
Пропозиції міської влади
Погляди на методи розв’язання проблеми у мешканців та представників влади суттєво різнилися. Якщо урядовці вважали, що завод із потужністю перероблення сміття 240 000 тонн на рік позбавить місто від проблем, то краків’яни вийшли на акції протестування. Люди не бажали бачити таке підприємство у місті, бо це негативно вплинуло б на стан навколишнього середовища. А мерія Кракова планувала інвестиції у розмірі 120 мільйонів євро як єдиний спосіб зменшити зростання обсягів відходів у місті та прилеглих районах.
Але каменем спотикання одразу став вибір місця. На початку 2009 року влада Кракова визначилася з територією, але це рішення приймали без висновків комісії з оцінки впливу підприємства на навколишнє середовище. Люди сприйняли цей крок як декларацію на основі угоди з місцевою районною радою. Вбачаючи у тому зневагу до консультацій з громадськістю, краків’яни подали заяву до Європейського парламенту. Документ підписали понад 2000 містян.
Пошуки альтернативи
Це змусило урядовців залучити мешканців до участі в обговоренні проєкту, адже потрібно було шукати вихід. Восени 2008 року провели круглий стіл, присвячений проблемі обробки відходів, що виявило безліч каменів спотикання. Виявилося, що рівень утилізації та підготовки компосту у Кракові набагато нижчий за середній показник ЄС. Останній представлений проєкт визначав рівень утилізації 14%, а треба було не менше 39%. Якщо казати про утилізацію, то сміттєспалювальний завод не гарантував повного розв’язання проблеми. Виявилося, що легкозаймисті папір та пластик вийде спалювати, а не утилізувати, відтак ресурси та енергія заводу витрачатимуться даремно. Як і вторинна сировина.
Згадали й фінансові аспекти. Вартість реалізації проєкту у 120 мільйонів євро робила спалювання відходів найдорожчим методом їхнього знищення у Польщі. Прикладом тому став муніципальний сміттєспалювальний завод у Варшаві. Він вже зазнав збитків, бо знищення кожної тонни відходів потребувало 40% субсидування за державний кошт. Єдине, що закривало експлуатаційні витрати, це обладнання для механічної та біологічної обробки, призначене для утилізації матеріалів і виготовлення компосту.
Додатковий полігон
Містяни навели ще один аргумент проти. Якщо будувати сміттєспалювальний завод, то Кракову знадобився б ще один полігон. Адже підприємство вироблятиме щороку понад 70 000 тонн попелу й частково токсичних речовин, які залишатимуться після згоряння. А їх теж потрібно десь ховати. Тому виникне необхідність у додатковому полігоні. Виходить, що схеми запобігання утворенню відходів не працюватимуть, якщо не скоротити обсяги відходів, які треба ховати. Цікаво, що аналогічна ситуація склалася ще у 11 містах Польщі. Протести містян, екологічні, юридичні та фінансові проблеми змусили урядовців шукати інші інвестиційні проєкти. Хоча тоді уряд країни робив ставку саме на сміттєпереробні заводи, бо таке рішення вважали найкращим у ЄС.
Позитивні аспекти сміттєспалювальних заводів
Попри побоювання мешканців міста робота такого підприємства не завдасть шкоди, якщо немає порушень при будівництві та використовується сучасне обладнання. От щодо пластику дослідники погоджуються, що краще вибрати інший варіант перероблення, бо при горінні виділяються у повітря шкідливі речовини. Щодо позитивних моментів, то спалювання сміття у спеціалізованій печі може генерувати тепло та електроенергію для енергопостачання і дуже швидко зменшувати обсяги відходів у містах.
Над проєктом краківського сміттєспалювального заводу працював консорціум, відбиралися рішення найдосвідченіших спеціалістів. Вони запропонували використати сучасні ландшафтні матеріали для фасаду та покриття даху, щоб рослинні аналоги стали природним продовженням будівлі. Врахували необхідну кількість приміщень: розвантажувальну залу, стічний рів, диспетчерську, лінію спалювання та очищення відпрацьованих газів, машинне відділення, станцію водопідготовки.
Роль обладнання
Фахівці зазначають, що сміттєспалювальні заводи вимагають спеціального обладнання для очищення диму, як це роблять у Швейцарії, Великій Британії, Німеччині, Австрії та Японії. Технологія очищення починається ще у камері згоряння при температурі 1260°C, що гарантує розпад найнебезпечніших органічних сполук. Другий ступінь очищення виключає з димових газів вторинні діоксини та важкі метали за допомогою активованого вугілля та гашеного вапна. Третій етап повністю очищає залишки газів від золи, пилу та продуктів газоочищення.
Але навіть за таких аргументів екоактивісти Кракова були переконані, що й найсучасніші фільтри не здатні повністю нейтралізувати шкідливі викиди. Та й “нульове поховання”, коли відходів зовсім не залишиться, теж не вважали реальним. Адже близько 30% золи та шлаку все одно залишається, а щоб їх нейтралізувати, потрібні спеціальні полігони. А це – додаткові витрати, що робить проєкт ще дорожчим. Відтак і не дуже вигідним, на відміну від сміттєпереробних підприємств.