Наприкінці 1940-х років Радянський Союз допоміг комуністичним партіям післявоєнної Європи зміцнити свою владу шляхом будівництва зразкових соціалістичних міст, зведених навколо великих промислових підприємств. Мотив був не лише економічним (сприяти зростанню через важку промисловість), а й ідеологічним (створити робочу силу, лояльну до партії). Кілька з цих заводських міст зросли навколо металургійних заводів. Чудовим прикладом такого міста є Нова Гута у Кракові, яке народилося поблизу металургійного заводу, пише krakow-name.eu.
Для чого спершу будували завод
Рішення про будівництво Нової Гути було ухвалено в 1947 році, а до 1960 року було завершено металургійний завод (названий на честь Володимира Леніна), і приміщення для 20 000 робітників (чисельність яких зросла до 40 000 у 1970-х роках).
З моменту заснування в 1954 році це був найбільший промисловий завод у Кракові та один із найбільших металургійних заводів у Польщі. У 1951 році Нова Гута (що означає «Нова ливарня») стала найсхіднішим районом Кракова.
На піку свого розвитку в 1977 році металургійний завод налічував 38 тисяч людей і виробляв 6,7 мільйонів тонн сталі на рік (сьогодні приблизно 1 мільйон). Основою плану забудови центру Нової Гути були три осі: одна, що з’єднувала нове місто та історичний центр Кракова (міська вісь), конгломерат (вісь праці) та Ратушну площу (вісь відпочинку).
З самого початку він мав бути пролетарською антитезою Кракову, який радянська влада сприймала як декадентський і буржуазний. За іронією долі, Нова Гута пізніше стане місцем, де працівники Солідарності зрештою виступили проти комунізму на користь демократії.
Металургійний завод був гігантом – сотні будівель, переплутані труби та колії, що розбігаються в різні боки. Площа заводу становила близько 1000 га. У деяких виробничих залах знайшлося б місце для кількох площ Краківського ринку, розташованих поруч. Чани висотою з невеликі будиночки, наповнені розплавленим металом, нагадують киплячу лаву вулканів.
Вихід із ярма соціалізму
Після 1989 року завод пережив численні зміни. Назва на честь Володимира Ілліча Леніна вже не була доречною у новій епосі, тому металургійний завод був перейменований на металургійний завод Тадеуша Сендзіміра. На честь видатного американського інженера-конструктора польського походження. Почалася реструктуризація металургійного заводу. Почали закривати окремі відділи. Деякі були надто токсичними, інші збитковими або застарілими.
Серед іншого було закрито прокатний завод «Згнятач» – головний бастіон соціалізму на металургійному заводі. У вересні 2005 року в районі Центральної площі було відкрито пам’ятний пам’ятник, присвячений усім, хто вклав частину свого життя у створення першої вільної профспілки конгломерату. Через деякий час металургійний завод увійшов до холдингу «Польський металургійний завод», а потім був проданий приватному інвестору Лакшмі Мітталу. У 2005 році комплекс був придбаний компанією ArcelorMittal. Новий власник провів низку інвестицій, знесення старих залів і встановлення на їх місці сучасних приміщень.
Хто такий Тадеуш Сендзімір та чому на честь нього був названий завод
Тадеуш Сендзімір походив із краківської шляхти герба Остоя, але народився у Львові та закінчив факультет інженерії машинобудування Львівської політехніки. Професійний досвід набував у Росії, Китаї (де він заснував фабрику з виробництва гвинтів, дроту та цвяхів у Шанхаї) та США.
Сендзімір повернувся до Польщі в 1930 році, а незабаром (1932) запустив свій оригінальний прокатний стан; через рік він брав участь у будівництві в Костучні поблизу Катовіце заводу цинкування за технологією безперервного гарячого цинкування сталевих листів.
Коли почалася Друга світова війна, винахідник був по той бік Атлантики. В Америці він вирішив змінити своє ім’я на Сендзімір, щоб уникнути проблем із його написанням польською. До Польщі не повернувся; в еміграції займався власним бізнесом, проєктував верстати для металургії. У США Сендзімір запатентував своє найвідоміше відкриття – планетарний прокатний стан (гаряча прокатка). Його досягнення, серед яких 120 запатентованих винаходів, принесли йому всесвітнє визнання та прізвисько «Едісон металургії», ставлячи його серед таких відомих попередників, як Генрі Бессемер або Вернер фон Сіменс.