Радянська ідеологія у минулому столітті вплинула на всі галузі науки, її тиск відчули на собі представники різних галузей не лише у СРСР, а й у Польській Народній Республіці. Головний постулат, нав’язаний комуністами, вимагав: наукова діяльність має бути спрямованою тільки на підтвердження здобутків марксизму. І ніяк інакше. Викривлені постулати тих часів відкинули науку на роки назад, особливо це вплинуло на біологію, коли комуністична партія стала вважати правильними псевдонаукові теорії Трохима Лисенка у галузі сільського господарства. Відчули на собі цей тиск і польські професори, але знайшлися у колі науковців сміливці, які спробували протистояти брехливим постулатам. Серед них були професор із Кракова Вацлав Гаєвський і професор Ягеллонського університету Владислав Шафер, пише сайт krakow-name.eu.
Наступ лисенківської теорії
Кампанія з пропаганди псевдонаукових теорій у радянській біології та сільському господарстві розпочалася ще у 1920-1930 роках минулого століття. У колах науковців ці теорії називали “новою біологією” або лисенківщиною – за іменем автора розробок Трохима Лисенка. Зі своїми ідеями він виступав у 1935 році у Кремлі, зумів переконати представників влади у цінності власних аргументів. Але повна воля фантазіям Лисенка настала у 1948 році, після виступу псевдонауковця на сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук.
Так лисенківщина стала офіційним напрямом радянської генетики. Всі публікації, присвячені традиційній генетиці, радянські наукові бібліотеки отримали наказ знищити. Викладати цю дисципліну теж заборонили, а для закріплення вказівок провели чистку кадрів у наукових установах та університетах СРСР. Згадувати дозволялося тільки сучасну еволюційну теорію Лисенка, засновану на діалектичному матеріалізмі.
Запровадження “нової біології” у Польщі
У народній республіці поширення лисенківщини розпочалося з 1948 року, теорії псевдонауковця увійшли до навчальних програм усіх ступенів польської освіти. “Нова біологія” повністю замінила генетику, за виконанням наказу пильно слідкували сталіністи. Спочатку теорії Лисенка представили у 1949 році на конференції у Варшаві, куди запросили вчених багатьох польських університетів. Нову науку підтримала більшість запрошених біологів, значну роль у формуванні такої лояльності зіграв популярний гурток дослідників-марксистів. У 1952 році цей гурток трансформували у Польське товариство дослідників природи імені Коперника.
Потім пропаганда полилася потоком: через радіо, пресу, наукові журнали, тематичні конференції, на які запрошували радянських вчених. Побічники теорії Лисенка не лише виступали на користь псевдотеорії, а й голосно розвінчували протилежні позиції. Об’єктом жорсткої критики стала праця нейрофізіолога та нейропсихолога Єжи Конорського, присвячена “неправильній” теорії. Вчений мусив публічно визнати свої помилки у теорії і перепросити за те, що насмілився зробити публікацію. І все ж таки знаходилися вчені, які залишилися вірними реальній науці. Історія зберегла імена сміливих краківських професорів – Вацлава Гаєвського та Владислава Шафера.
Боротьба Вацлава Гаєвського
Вацлав народився у 1911 році у Кракові у родині викладачів. Батько працював на сільськогосподарському факультеті Ягеллонського університету, мати мала ступінь кандидата природничих наук. Не дивно, що хлопець теж захопився біологією, закінчив факультет природничих наук Варшавського університету. У 1937 році здобув докторський ступінь, працював асистентом у Ботанічному саду Варшавського університету. Після Другої світової війни захопився генетикою та систематикою, увійшов до складу Польської академії мистецтв та наук і Варшавського наукового товариства.
Але підступив 1948 рік, коли на науковців Польщі каменем впали лисенківські теорії. Пан Вацлав публічно критикував їх, а на конференціях 1950 року, де представляв свої доповіді, ігнорував “нову біологію”. А коли й згадував, то тільки у критичних зауваженнях, з наведенням чітких, вагомих аргументів на підтвердження своєї позиції. Професора швидко звільнили з посади викладача університету, заборонили публікуватися, виключили з Польської академії наук. Дозволили тільки опікуватися Ботанічним садом на посаді асистента, яку там обіймав.
Вацлав Гаєвський намагався боротися. Приєднався до опозиції, підписував протести та звернення. Не відмовився б виїхати за кордон, але комуністична влада заборонила виїзд. У Польській академії наук значився як представник ліберально-масонського середовища, ворожого до Польської об’єднаної робочої партії, який нібито заперечував адміністративні рішення керівництва академії та демонстрував “антисоціалістичну” позицію. Змінити ситуацію вдалося лише після смерті Сталіна та краху кампанії псевдонауки. У 1953 році пан Гаєвський став завідувачем лабораторії експериментальної систематики Польської академії наук, а у 1954 році здобув звання доцента.
Мужність професора Владислава Шафера
Професор Владислав Шафер був ще одним сміливцем, який не зрадив науку. Народився він у 1886 році у Сосновці, після школи вступив до Віденського університету, потім здобував освіту у Львівському університеті. У 1918 році перебрався до Кракова, багато років викладав у Ягеллонському університеті, очолював Ботанічний сад та Ботанічний інститут. У 1936-1938 роках його навіть обирали ректором, а ще обіймав посаду віцепрезидента Польської академії наук.
Його слово мало велику вагу у науковому світі Європи, тому науковець ігнорував всі “нові” порядки. Вступати до комуністичної партії відмовився, брав на роботу людей, які стали жертвами радянських репресій. Боровся за визволення з в’язниці ботаніка Яніни Озастівни, яку засудили за приналежність до Армії Крайової у роки Другої світової війни. Теорії Лисенка неодноразово публічно гостро критикував, не дозволяв колегам ними користуватися. Не побоявся на одній із пропагандистських лекцій вголос назвати лисенківські теорії повною нісенітницею і демонстративно вийшов з аудиторії. Від репресій професора врятувала репутація у наукових колах Європи, хоча курс його лекцій в університеті скасували, щоб обмежити вплив на студентів та викладачів.
Чому промовчали інші науковці?
Дослідники відзначають, що проведена радянськими керівниками та ідеологами атака була занадто сильною та вразливою. Представники СРСР швидко зорієнтувалися, що під час нацистської окупації загинуло чимало видатних наукових діячів Польщі, які могли б завадити впровадженню нової теорії. А обробити молодих працівників та студентів було нескладно. Що й почали перевіряти на практиці. Фахівців, котрі складали основу наукової спільноти Кракова до 1939 року, сильно обмежили у правах і можливостях. Щобільше ці люди вже й самі хотіли тільки працювати, займатися улюбленою справою й не втручалися до політики. Хтось злякався, хтось погодився підтримати псевдотеорії заради майбутньої кар’єри.
Варто додати, що попри усну підтримку на словах лише 55 осіб з науковців-ботаніків Польщі опублікували роботи за радянською моделлю. Це зафіксувала офіційна статистика. Після смерті Сталіна та засудження культу особистості кампанія псевдонауки Лисенка почала згортатися. У 1956 році на спільному засіданні Польської академії наук учасники негативно оцінили роботу керівників установи, зокрема саме за підтримку пропаганди лисенківщини. Результатом стала відставка всієї президії. У 1957 році генетику знову ввели до польської програми освіти, а біологи Кракова та інших міст країни повернулися до знайомих наукових постулатів. Щодо СРСР, то там теорії Лисенка скасували набагато пізніше – у середині 1960 років.